Концепція Української Православної Церкви щодо розвитку паліативної допомоги в Україні )прийнята Священним Синодом УПЦ, журнал № 5 від 25 березня 2009 року) виражає бачення паліативної допомоги як такої та можливі шляхи її розвитку, а також формулює загальний методологічний підхід розгляду неоднозначних з етичної точки зору клінічних ситуацій і проблем біомедичного характеру. Його сутність відбита у наступному положенні: «Протистояння хворобі - боротьба за сенс існування людини».
Евтаназією прийнято називати наближення смерті хворого на його прохання якими-небудь діями або засобами, в тому числі припиненням штучних заходів для підтримання життя.
Біоетична проблематика в даний час присутня в церковному житті в двох основних вимірах: як предмет богословської рефлексії та як область взаємодії та діалогу з суспільством, державою, професійними спілками та цивільними інститутами.
Периодические социологические опросы студентов-медиков и медицинских работников выявили, что одним из самых распространенных штампов современного нравственного сознания является принцип релятивизма или убеждение в относительности ценностей и моральных норм.
Без преувеличения можно сказать, что общей концептуальной проблемой паллиативной помощи, которая так или иначе проявляется в ее различных частных аспектах, является ее сущностное содержание – что такое паллиативная помощь в принципе, что является ее смыслообразующих центром, главным стратегическим ориентиром. Это помощь умирающим? Это вид лечения, направление помощи в связи с конкретными проблемами, проявлениями заболевания? Или, наконец, это социальная функция, ориентированная на определенные медико-социальные задачи?
