Наука и Милосердие (Пабло Пикассо, 1897)

Великая княгиня Елизавета Фёдоровна, портрет художника Фридриха Августа фон Каульбаха

Олег Карпенко

 12 травня ― Всесвітній день медичної сестри.

Чи можна навчитися милосердя? Протягом століть відповідь на це запитання не була однозначною. Однак турбота про хворих та немічних завжди була притаманна людському суспільству.

Тому піклування про хворих та нужденних зробилось для християн першочерговим обов'язком. При церквах та монастирях почали відкриватися богадільні, призначені спочатку для ченців і черниць, а пізніше для усіх хворих. Уже тоді було помічено, що біля ліжка хворого жінки витриваліші за чоловіків і легше переносять неспокійні ночі та дні, сповнені тривог і турбот про недужого.

Перша община

Виникнення служіння сестер милосердя пов'язане з ім'ям французького священика Вікентія Поля, який у 1617 році заснував першу жіночу общину милосердя. Завдання сестринства полягало не тільки в наданні матеріальної та фізичної допомоги, але й духовної. "Служителі бідних" прагнули навчити хворих праведно жити й гідно вмирати, тому вони поєднували свої відвідини з християнськими бесідами та повчаннями. Починаючи з XIX століття общини сестер милосердя почали примножуватися у Європі та в інших куточках планети. Зокрема у Західній Європі на середину століття їх було вже 56.

У Росії ідея забезпечення систематичного догляду за хворими  спеціально навченим персоналом уперше була реалізована за участі імператриці Марії Феодорівни у 1813 році. Створена нею доброчинна організація включала виховні будинки, жіночі притулки та госпіталі.

А вже у квітні 1844 року у Санкт-Петербурзі при храмі Святої Трійці була заснована перша в Росії православна община сестер милосердя. Вона створювалася за ініціативи та коштом великої княгині Олександри Миколаївни і принцеси Терези Ольденбурзької. Община складалася з відділення сестер милосердя, жіночої лікарні, богадільні для невиліковних хворих, школи, пансіонату та дитячого притулку. До числа сестер милосердя приймалися вдови й незаміжні жінки у віці від 20 до 40 років.

Світлі янголи у вирі страждань

Велику повагу сестри в білому одязі з червоним хрестом здобули під час воєн та епідемій. Вони безстрашно ставали на боротьбу зі смертельними хворобами, полегшуючи страждання хворих, під шквалом вогню та куль виносили поранених із найпекельніших ділянок бою. Ніби світлі янголи, вони намагалися бути скрізь, де був біль і страждання. Саме допомога пораненим силами сестер милосердя стала передумовою створення у 1864 році Міжнародної Спілки Червоного Хреста.

Особливо відомою на початку XX століття була Марфо-Маріїнська обитель сестер милосердя, заснована у Москві преподобномученицею Єлизаветою Феодорівною. Велика княгиня, яка залишила кремлівський палац заради хворих і злиденних, прагнула зробити обитель справжнім домом євангельського Лазаря, в якому мирно живуть дві сестри: Марфа і Марія -Допомога і Молитва.

Життя общини було організоване на зразок чернечої обителі, а сестри посвячені у звання хрестових сестер любові та милосердя. Як головний засіб від хвороб, окрім власне медичного лікування, в обителі завжди пропонували сповідь та причастя.

Допомога хворому - служіння Христу

Бурхливий розвиток церковного життя у нашій країні наприкінці минулого століття спричинив відродження цієї вкрай важливої форми соціального служіння. При лікарняних храмах створюються сестринства милосердя, завдання яких - полегшити страждання хворих і сприяти їхньому духовному зціленню. І нині вже нікого не здивує православний храм при лікарні та дбайливі жінки у білому вбранні з червоним хрестом, які не залишать без допомоги і доброго слова жодного недужого.

У чому ж відмінність сучасної православної сестри милосердя від медичної сестри? Сестра милосердя навчена не тільки робити медичні маніпуляції, доглядати хворого, розумітися на ліках, для неї головне - знати, що люди, яким вона служить, потребують допомоги і медичної, і духовної.

Більш того, послух сестри милосердя неодмінно розкриває дивну таємницю цього служіння, описану преподобним аввою Дорофеєм, про те, що більше хворий служить їй, а ніж вона хворому. В цьому й полягає сутність православного служіння милосердя. Бо коли людина з усією щирістю допомагає хворому, вона це робить Самому Христу, Який сказав: "оскільки ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені" (Мф. 25, 40).

Сестра милосердя, яка вона? "Вона повинна бути чуйною та уважною, як мати для своєї дитини", "вона повинна зробити так, щоб на душі хворого чи вмираючого було спокійно, тепло і ясно", "потрібно увесь час пам'ятати, що перед тобою - Боже створіння, яке потребує твоєї допомоги; забути про себе, жертвувати своїм часом, віддавати усі сили", "любити, просто любити...". Так кажуть самі сестри, серця яких, сповнені християнської любові до ближніх, які прагнуть поділитися з усіма своєю благодаттю безкорисливого служіння тим, хто страждає. Бо їхнє служіння - це той шлях, кінець якого буде увінчаний за словом Спасителя: "прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу... бо... був недужим, і ви відвідали Мене" (Мф. 25, 34, 36).